веліти —
веліти і воліти Тут відмінність така. Веліти – це вимагати, наказувати. Веліти працювати. А воліти – хотіти, бажати. Волію знати всю правду.
«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
веліти —
велі́ти дієслово недоконаного і доконаного виду
Орфографічний словник української мови
веліти —
ВЕЛІТИ – ВОЛІТИ Веліти, велю, велиш. Вимагати, наказувати; доручати зробити щось; не дозволяти тощо, а також переносно. Мене просив завітати до вас наш учитель Сергій Сергійович Байрачний, велів мені принести вам молока (І.Цюпа); Пристав.
Літературне слововживання
веліти —
Повелівати, казати, наказувати, командувати, розпоряджатися; П. вимагати <н. як велить закон>.
Словник синонімів Караванського
веліти —
[веил’ітие] -л'у, -лиш, -лиемо, -лиете; нак. -ли, -літ'
Орфоепічний словник української мови
веліти —
-лю, -лиш, недок. і док. 1》 Давати розпорядження, наказувати. || Прохати, доручати зробити що-небудь. || із запереч. не. Забороняти, не дозволяти. 2》 перен. Вимагати, вважаючи правильним.
Великий тлумачний словник сучасної мови
веліти —
ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Т. Шевченко); Большакову й другому санітару він діставав .. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю.
Словник української мови у 20 томах
веліти —
I айгакати (на птиць), гейкати (на худобу), загадувати (на роботу), змушувати, казати, кусікати (цькувати собаку з наказом "кусі!"), навертати, наказувати, нацьковувати, нокати (на коней), ньокати (т.с.
Словник синонімів Вусика
веліти —
ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док.
Словник синонімів української мови
веліти —
ВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. і док. 1. Давати розпорядження, наказувати. Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла (Шевч., II, 1953, 72); Большакову й другому санітару він діставав.. гвинтівки з багнетами і велів тримати напоготові (Ю. Янов.
Словник української мови в 11 томах
веліти —
Веліти, -лю, -лиш гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54.
Словник української мови Грінченка