Значення в інших словниках
-
віза —
ві́за іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
-
віза —
Позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію. англ. visa; нім. Visum ['vi:] n –s, -sen; угор. vizum; рос. виза.
Словник із соціальної роботи
-
віза —
-и, ж. 1》 Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. Вексельна віза — датована відмітка про перше пред'явлення векселя строком "о такій-то годині від пред'явлення".
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
віза —
ВІ́ЗА, и, ж. 1. Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. [Ярчук:] Треба, щоб список дістав принципіальну [принципову] візу директора (І.
Словник української мови у 20 томах
-
віза —
(-и) ж.; мол.; жарт. Обличчя. Візу помить перед виходом треба (Запис 2002 р.). БСРЖ, 9.
Словник жарґонної лексики української мови
-
віза —
ві́за (франц. visa, від лат. visus – побачений, переглянутий) 1. Позначка, зроблена службовою особою на документі, що свідчить про його вірогідність або надає йому юридичної сили.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
віза —
Письмовий дозвіл на перебування чужинця на території певної держави чи переїзд через неї; видають консульські установи або дипломатичні представники цієї держави.
Універсальний словник-енциклопедія
-
віза —
Ві́за, -за, -зі; ві́зи, віз
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
віза —
ВІ́ЗА, и, ж. 1. Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. [Ярчук:] Треба, щоб список дістав принципіальну візу директора (Мик., І, 1957, 380).
Словник української мови в 11 томах
-
віза —
рос. виза (фр. visa, від латин. visus — побачений, переглянутий) — письмова позначка в документі, резолюція, вказівка виконавцям або дозвіл на певні дії, що вимагають такого дозволу. Напр.
Eкономічна енциклопедія