віза
ВІ́ЗА, и, ж.
1. Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою.
[Ярчук:] Треба, щоб список дістав принципіальну візу директора (Мик., І, 1957, 380).
2. Відмітка на закордонному паспорті про дозвіл в’їзду на територію певної держави, виїзду з неї або перебування в ній.
Не дивлячись на жорстокі урізування у видачі в’їзних віз з боку французького уряду,.. Міжнародний конгрес прихильників миру все-таки відбувається (Тич., III, 1957, 329);
Всі троє мали лише проїзні візи, і спинятися в Берліні їм не дозволялось (Собко, Граніт, 1937, 63).
Словник української мови (СУМ-11)