віз
ВІЗ¹, во́за, ч.
1. Засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів.
Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались (Шевч., II, 1953, 120);
Проїздили з навісним брязкотом вози, навантажені будівничим матеріалом (Л. Укр., III, 1952, 604);
Риплять тугі вози (Бажан, Вибр., 1940, 163).
◊ Во́зом зачепи́ти див. зачепи́ти;
Докла́сти во́за див. докла́сти;
П’я́те ко́лесо до во́за (у в́озі) див. ко́лесо.
2. Приблизна міра ваги, обсягу, що дорівнює поклажі одного воза.
Не раз ходив за сіллю в Крим; Тарані торговав [торгував] возами (Котл., I, 1952, 107);
Пора прийшла — І службу [Білочка] відбула, — За те чумацький віз оріхів наділили (Гл., Вибр., 1957, 143).
3. астр. Назва сузір’я північної півкулі із семи зірок, що нагадує віз.
Великий віз; Малий віз.
ВІЗ², во́за, ч. Велика морська промислова риба родини осетрових.
Словник української мови (СУМ-11)