віз
ВІЗ, во́за, ч.
1. Транспортний засіб на чотирьох колесах із кінною або воловою тягою (здебільшого для перевезення вантажів).
Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались (Т. Шевченко);
Проїздили з навісним брязкотом вози, навантажені будівничим матеріалом (Леся Українка);
Риплять тугі вози. Скрегочуть ешелони, Під брязкіт буферів зчіпляються вночі (М. Бажан).
2. заст. Приблизна міра ваги, обсягу, що дорівнює поклажі одного воза.
Не раз ходив за сіллю в Крим; Тарані торговав [торгував] возами (І. Котляревський).
(1) Вели́кий (Чума́цький) Віз – українська народна назва сузір'я Велика Ведмедиця.
Весняними ночами мене охоплює сум. Мені хочеться сісти на Великий Віз та проїхати Чумацьким Шляхом (В. Підмогильний);
Було за північ. Великий Віз от-от готовий був перекинутись на безконечному Чумацькому Шляху (Василь Шевчук);
Його душу наповнює снами, А над нами Чумацький Віз, Без віків і коліс над нами (М. Вінграновський);
(2) Мали́й Віз – українська народна назва сузір'я Мала Ведмедиця.
[Павлюк:] А зорі які. Господи! Отак дивився б і дивився. [Томиленко:] Я не дивлюсь. Моя вже зірка згасла. [Сахно Черняк:] Великий Віз... А там оно Малий... (Л. Костенко);
На небі добре було видно Малий Віз.
◇ Докла́сти во́за див. доклада́ти;
Зачіпа́ти / зачепи́ти во́зом див. зачіпа́ти;
[І] коне́м (на коні́, рідко во́зом) не об'ї́деш див. об'їжджа́ти¹;
П'я́те ко́лесо до во́за (у во́зі, бі́ля во́за і т. ін.), див. ко́лесо;
Сиді́ти на чужо́му во́зі див. сиді́ти;
Тягти́ (тягну́ти) во́за див. тягти́;
Хоч во́зом вози́ див. вози́ти;
Хоч во́зом переї́дь див. переїжджа́ти;
Хоч во́зом (фі́рою) заїжджа́й див. заїжджа́ти¹;
Як (мов, ні́би і т. ін.) п'я́те ко́лесо до во́за (у во́зі) див. ко́лесо;
Як снопі́в на во́зі див. сніп.
Словник української мови (СУМ-20)