грань —
Грань, грана: — жар [5;7;V] — жар, вогнище [9] — жар, розжарене вугілля [I,II,IV,XII(Ів.Фр.);1;13;14;15] — жар, розжарене вугілля, вогнище [52] — жевріюче вугілля [54] — розжарене вугілля [X] — розжарене вугілля, жар [8] — розжарено вугілля...
Словник з творів Івана Франка
грань —
грань 1 іменник жіночого роду лінія або поверхня грань 2 іменник жіночого роду, істота жар діал.
Орфографічний словник української мови
грань —
I -і, ж. 1》 Лінія поділу; межа, границя. || Те, що відділяє одне від другого. 2》 Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею. || Ребро, утворене двома пересічними площинами. || перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
грань —
ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Дивився [Т. Шевченко] на далекі Губерлінські гори. Сірим муром замкнули вони обрій на заході гранню, що відокремлює Орськ і первозданний казахський степ від Європи та від рідної України (З.
Словник української мови у 20 томах
грань —
Границя, кордон, межа
Словник застарілих та маловживаних слів
грань —
ЖАР (розжарене вугілля), ГРАНЬ діал. Причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу (М. Коцюбинський); Він добув гороху і почав пражити його в грані (І. Франко). МЕЖА́ (лінія, смуга поділу якої-небудь території, поверхні тощо), ГРАНЬ розм., ОБРУ́Б діал.
Словник синонімів української мови
грань —
ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28); Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол.
Словник української мови в 11 томах
грань —
Грань, -ні ж. 1) Межа, граница. Саме на грані росте дуб. Лебед. у. 2) Грань, боковая плоскость въ многогранникѣ. 3) Крупные горящіе уголья. Камен. у. ЕЗ. V. 194. Гн. II. 17. 4) = границя 2, Cetrario islandica L. Вх. Зн. 12. 5) раст. Sticta. Шух. І. 22.
Словник української мови Грінченка