грань
ГРАНЬ¹, і, ж.
1. Лінія поділу; межа, границя.
Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28);
Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол. діти, 1960, 391);
// Те, що відділяє одне від другого.
Багато важких днів пережила вона, будучи на грані життя і смерті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 260);
На очах у нас іде дуже цікавий процес стирання граней між народною творчістю і літературою (Рильський, III, 1956, 69).
2. Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею.
Многокутники, які обмежують многогранник, називаються його гранями (Геом., II, 1954, 36);
Його [камінь-самоцвіт] обов’язково на гранувальній фабриці шліфують, грані наносять, щоб заблищав він, як веселка (Донч., III, 1956, 105);
// Ребро, утворене двома пересічними площинами;
// перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь.
Прийшов день, коли Люба показала й інші грані свого характеру (Вол., Озеро.., 1959, 54);
Щодалі він виступав перед нею все новими й новими відмітними гранями (Баш, Надія, 1960, 71).
3. мат. Частина цифр, що виділяється комами чи крапками з великого числа для полегшення дій над ним.
Щоб добути квадратний корінь з даного цілого числа, розбивають його, від правої руки до лівої, на грані по дві цифри в кожній (Алг., І, 1956, 117).
ГРАНЬ², і, ж., діал. Жар.
Догоряють поліна в печі, Попеліє червоная грань… (Фр., X, 1954, 30);
*У порівн. Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари (Коцюб., І, 1955, 364).
◊ Мов на гра́ні — неспокійно, тривожно.
Максим стояв при тих словах мов на грані (Фр., VI, 1951, 21).
Словник української мови (СУМ-11)