грань
ГРАНЬ¹, і, ж.
1. Лінія поділу; межа, границя.
Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28);
Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол. діти, 1960, 391);
// Те, що відділяє одне від другого.
Багато важких днів пережила вона, будучи на грані життя і смерті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 260);
На очах у нас іде дуже цікавий процес стирання граней між народною творчістю і літературою (Рильський, III, 1956, 69).
2. Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею.
Многокутники, які обмежують многогранник, називаються його гранями (Геом., II, 1954, 36);
Його [камінь-самоцвіт] обов’язково на гранувальній фабриці шліфують, грані наносять, щоб заблищав він, як веселка (Донч., III, 1956, 105);
// Ребро, утворене двома пересічними площинами;
// перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь.
Прийшов день, коли Люба показала й інші грані свого характеру (Вол., Озеро.., 1959, 54);
Щодалі він виступав перед нею все новими й новими відмітними гранями (Баш, Надія, 1960, 71).
3. мат. Частина цифр, що виділяється комами чи крапками з великого числа для полегшення дій над ним.
Щоб добути квадратний корінь з даного цілого числа, розбивають його, від правої руки до лівої, на грані по дві цифри в кожній (Алг., І, 1956, 117).
ГРАНЬ², і, ж., діал. Жар.
Догоряють поліна в печі, Попеліє червоная грань… (Фр., X, 1954, 30);
*У порівн. Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари (Коцюб., І, 1955, 364).
◊ Мов на гра́ні — неспокійно, тривожно.
Максим стояв при тих словах мов на грані (Фр., VI, 1951, 21).
Значення в інших словниках
- грань — Грань, грана: — жар [5;7;V] — жар, вогнище [9] — жар, розжарене вугілля [I,II,IV,XII(Ів.Фр.);1;13;14;15] — жар, розжарене вугілля, вогнище [52] — жевріюче вугілля [54] — розжарене вугілля [X] — розжарене вугілля, жар [8] — розжарено вугілля... Словник з творів Івана Франка
- грань — грань 1 іменник жіночого роду лінія або поверхня грань 2 іменник жіночого роду, істота жар діал. Орфографічний словник української мови
- грань — (лінія поділу) межа, границя; (між явищами) вододіл; (діяманта) ребро, руб, пруг, ок. поверхня; (характеру) риса; (у печі) жар. Словник синонімів Караванського
- грань — Грань — facet, border, face, side — *Kante – в гірництві – плоска (сточена) поверхня уламку гірської породи. Гірничий енциклопедичний словник
- грань — I -і, ж. 1》 Лінія поділу; межа, границя. || Те, що відділяє одне від другого. 2》 Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею. || Ребро, утворене двома пересічними площинами. || перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- грань — 1. гранка, пруг, пружок, бік, межа, див. фасет 2. див. жар Словник чужослів Павло Штепа
- грань — ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Дивився [Т. Шевченко] на далекі Губерлінські гори. Сірим муром замкнули вони обрій на заході гранню, що відокремлює Орськ і первозданний казахський степ від Європи та від рідної України (З. Словник української мови у 20 томах
- грань — Границя, кордон, межа Словник застарілих та маловживаних слів
- грань — див. межа Словник синонімів Вусика
- грань — ЖАР (розжарене вугілля), ГРАНЬ діал. Причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу (М. Коцюбинський); Він добув гороху і почав пражити його в грані (І. Франко). МЕЖА́ (лінія, смуга поділу якої-небудь території, поверхні тощо), ГРАНЬ розм., ОБРУ́Б діал. Словник синонімів української мови
- грань — Грань, -ні ж. 1) Межа, граница. Саме на грані росте дуб. Лебед. у. 2) Грань, боковая плоскость въ многогранникѣ. 3) Крупные горящіе уголья. Камен. у. ЕЗ. V. 194. Гн. II. 17. 4) = границя 2, Cetrario islandica L. Вх. Зн. 12. 5) раст. Sticta. Шух. І. 22. Словник української мови Грінченка