1. Словник з творів Івана Франка

грань

Грань, грана:

— жар [5;7;V]

— жар, вогнище [9]

— жар, розжарене вугілля [I,II,IV,XII(Ів.Фр.);1;13;14;15]

— жар, розжарене вугілля, вогнище [52]

— жевріюче вугілля [54]

— розжарене вугілля [X]

— розжарене вугілля, жар [8]

— розжарено вугілля, жарина [VI]

— грань [14, с. 262] – “жевріюче вугілля” [СБГ, І, с. 190]; [ІЦ-2009]

грань: жаръ, розжаренные уголья [ІФ,1890]

Джерело: Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грань — грань 1 іменник жіночого роду лінія або поверхня грань 2 іменник жіночого роду, істота жар діал. Орфографічний словник української мови
  2. грань — (лінія поділу) межа, границя; (між явищами) вододіл; (діяманта) ребро, руб, пруг, ок. поверхня; (характеру) риса; (у печі) жар. Словник синонімів Караванського
  3. грань — Грань — facet, border, face, side — *Kante – в гірництві – плоска (сточена) поверхня уламку гірської породи. Гірничий енциклопедичний словник
  4. грань — I -і, ж. 1》 Лінія поділу; межа, границя. || Те, що відділяє одне від другого. 2》 Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею. || Ребро, утворене двома пересічними площинами. || перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. грань — 1. гранка, пруг, пружок, бік, межа, див. фасет 2. див. жар Словник чужослів Павло Штепа
  6. грань — ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Дивився [Т. Шевченко] на далекі Губерлінські гори. Сірим муром замкнули вони обрій на заході гранню, що відокремлює Орськ і первозданний казахський степ від Європи та від рідної України (З. Словник української мови у 20 томах
  7. грань — Границя, кордон, межа Словник застарілих та маловживаних слів
  8. грань — див. межа Словник синонімів Вусика
  9. грань — ЖАР (розжарене вугілля), ГРАНЬ діал. Причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу (М. Коцюбинський); Він добув гороху і почав пражити його в грані (І. Франко). МЕЖА́ (лінія, смуга поділу якої-небудь території, поверхні тощо), ГРАНЬ розм., ОБРУ́Б діал. Словник синонімів української мови
  10. грань — ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28); Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол. Словник української мови в 11 томах
  11. грань — Грань, -ні ж. 1) Межа, граница. Саме на грані росте дуб. Лебед. у. 2) Грань, боковая плоскость въ многогранникѣ. 3) Крупные горящіе уголья. Камен. у. ЕЗ. V. 194. Гн. II. 17. 4) = границя 2, Cetrario islandica L. Вх. Зн. 12. 5) раст. Sticta. Шух. І. 22. Словник української мови Грінченка