грань
ГРАНЬ¹, і, ж.
1. Лінія поділу; межа, границя.
Дивився [Т. Шевченко] на далекі Губерлінські гори. Сірим муром замкнули вони обрій на заході гранню, що відокремлює Орськ і первозданний казахський степ від Європи та від рідної України (З. Тулуб);
Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Ірина Вільде);
// перен. Те, що відділяє одне від іншого.
З ординаторської .. Ігор вийшов з таким почуттям, неначе опинився в чудернацькому світі, де не існує чіткої грані між явом і сновиддям (Ю. Шовкопляс);
На грані двох епох Петрарка й Дант колись Прорвали мертвий круг застиглої латини, І мови рідної потоки полились В даль італійської долини (М. Рильський).
2. Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею.
Грані паралелепіпеда, які не мають спільних вершин, називаються протилежними (з навч. літ.);
Чудотворна ікона сяяла самоцвітами. Сотні свічок тріпотіли в гранях алмазів (О. Донченко);
// перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь.
Прийшов день, коли Люба показала й інші грані свого характеру (І. Волошин);
Щодалі він [Лебідь] виступав перед нею все новими й новими відмітними гранями (Яків Баш);
– Щоразу дивуюся, скільки в цій людині дивних граней (Ю. Бедзик).
3. мат. Частина цифр, що виділяється комами чи крапками з великого числа для полегшення дій над ним.
Щоб добути квадратний корінь з даного цілого числа, розбивають його, від правої руки до лівої, на грані по дві цифри в кожній (з навч. літ.).
◇ (1) На гра́ні чого і без дод., перев. зі сл. бути – у стані, близькому до крайнього ступеня виявлення чого-небудь.
Вона була на грані тієї жіночої рішучості, після якої починаються сльози (П. Колесник);
– Скажи, хороша Оксана Кошик? – Бачу, що ти на грані. Ще трохи і влипнеш [закохаєшся] (П. Автомонов);
Сама Інна тяглася до сигарет у рідкісні хвилини, коли нерви були на грані (В. Дрозд).
ГРАНЬ², і, ж., діал.
Жар.
Догоряють поліна в печі, Попеліє червоная грань... (І. Франко);
* У порівн. Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- грань — Грань, грана: — жар [5;7;V] — жар, вогнище [9] — жар, розжарене вугілля [I,II,IV,XII(Ів.Фр.);1;13;14;15] — жар, розжарене вугілля, вогнище [52] — жевріюче вугілля [54] — розжарене вугілля [X] — розжарене вугілля, жар [8] — розжарено вугілля... Словник з творів Івана Франка
- грань — грань 1 іменник жіночого роду лінія або поверхня грань 2 іменник жіночого роду, істота жар діал. Орфографічний словник української мови
- грань — (лінія поділу) межа, границя; (між явищами) вододіл; (діяманта) ребро, руб, пруг, ок. поверхня; (характеру) риса; (у печі) жар. Словник синонімів Караванського
- грань — Грань — facet, border, face, side — *Kante – в гірництві – плоска (сточена) поверхня уламку гірської породи. Гірничий енциклопедичний словник
- грань — I -і, ж. 1》 Лінія поділу; межа, границя. || Те, що відділяє одне від другого. 2》 Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею. || Ребро, утворене двома пересічними площинами. || перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- грань — 1. гранка, пруг, пружок, бік, межа, див. фасет 2. див. жар Словник чужослів Павло Штепа
- грань — Границя, кордон, межа Словник застарілих та маловживаних слів
- грань — див. межа Словник синонімів Вусика
- грань — ЖАР (розжарене вугілля), ГРАНЬ діал. Причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу (М. Коцюбинський); Він добув гороху і почав пражити його в грані (І. Франко). МЕЖА́ (лінія, смуга поділу якої-небудь території, поверхні тощо), ГРАНЬ розм., ОБРУ́Б діал. Словник синонімів української мови
- грань — ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28); Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол. Словник української мови в 11 томах
- грань — Грань, -ні ж. 1) Межа, граница. Саме на грані росте дуб. Лебед. у. 2) Грань, боковая плоскость въ многогранникѣ. 3) Крупные горящіе уголья. Камен. у. ЕЗ. V. 194. Гн. II. 17. 4) = границя 2, Cetrario islandica L. Вх. Зн. 12. 5) раст. Sticta. Шух. І. 22. Словник української мови Грінченка