грань

ЖАР (розжарене вугілля), ГРАНЬ діал. Причаївся жар в печі під сивою шапкою попелу (М. Коцюбинський); Він добув гороху і почав пражити його в грані (І. Франко).

МЕЖА́ (лінія, смуга поділу якої-небудь території, поверхні тощо), ГРАНЬ розм., ОБРУ́Б діал.; ОБНІ́ЖОК, ОБМІ́ЖОК розм., СУ́ГОЛОВОК розм., МЕЖНИ́К (МІЖНИ́К) діал. (вузька неорана смуга між ланами, городами тощо, що часто є водночас і стежкою або шляхом). Леся йшла польовою межею вздовж просяного лану (В. Козаченко); В гранях Січі спить нерушно Кам'яна планина (Я. Щоголів); Скоро ми ввійшли в обруб міста (І. Франко); Дівчина сиділа на обніжку, на зеленій траві, та плела вінок (Панас Мирний); На обміжках, серед хлібів цвіли червоні маки (Ю. Збанацький); Стопудові каменюки серед поля, по суголовках, на межі лежать (М. Драй-Хмара); Ішов довготелесий Василь Король межником коло свого жита (В. Минко); Хариті не видно: мабуть, не шляхом, а навпростець, міжниками побігла (Б. Грінченко).

МЕЖА́ (допустима норма чогось дозволеного; останній, крайній ступінь чогось), ГРАНЬ розм., ГРАНИ́ЦЯ розм., ПРУГ перев. із сл. останній розм., РУБІ́Ж, ПОРІ́Г, РУБІКО́Н книжн. Марія постійно себе переконувала, що вона вродлива, розумна, здібна, добре вихована, що вона при бажанні в будь-який момент може вийти заміж за людину шляхетного роду. Це завжди було найвищою межею пожадань представниць її соціального клану (М. Слабошпицький); Найміцніший сплав сталі має межу витривалості, критичну грань (С. Чорнобривець); З її чоловіком ми говорили чимало, все в границях гречності (І. Франко); Катеринині сльози, Катеринине горе — все ставало на тім останнім прузі, за котрим уже немає розради, немає прощення (Ю. Мушкетик); Поріг дитинства вона вже переступила, не дитина (І. Ле); На рубежі двох епох; Він став на якімсь рубіконі життя (І. Франко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грань — Грань, грана: — жар [5;7;V] — жар, вогнище [9] — жар, розжарене вугілля [I,II,IV,XII(Ів.Фр.);1;13;14;15] — жар, розжарене вугілля, вогнище [52] — жевріюче вугілля [54] — розжарене вугілля [X] — розжарене вугілля, жар [8] — розжарено вугілля... Словник з творів Івана Франка
  2. грань — грань 1 іменник жіночого роду лінія або поверхня грань 2 іменник жіночого роду, істота жар діал. Орфографічний словник української мови
  3. грань — (лінія поділу) межа, границя; (між явищами) вододіл; (діяманта) ребро, руб, пруг, ок. поверхня; (характеру) риса; (у печі) жар. Словник синонімів Караванського
  4. грань — Грань — facet, border, face, side — *Kante – в гірництві – плоска (сточена) поверхня уламку гірської породи. Гірничий енциклопедичний словник
  5. грань — I -і, ж. 1》 Лінія поділу; межа, границя. || Те, що відділяє одне від другого. 2》 Плоска поверхня предмета, що утворює кут з іншою такою ж поверхнею. || Ребро, утворене двома пересічними площинами. || перен. Властивість, особливість, риса чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. грань — 1. гранка, пруг, пружок, бік, межа, див. фасет 2. див. жар Словник чужослів Павло Штепа
  7. грань — ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Дивився [Т. Шевченко] на далекі Губерлінські гори. Сірим муром замкнули вони обрій на заході гранню, що відокремлює Орськ і первозданний казахський степ від Європи та від рідної України (З. Словник української мови у 20 томах
  8. грань — Границя, кордон, межа Словник застарілих та маловживаних слів
  9. грань — див. межа Словник синонімів Вусика
  10. грань — ГРАНЬ¹, і, ж. 1. Лінія поділу; межа, границя. Нахічевань… Нахічевань… Далека далина… Землі радянської тут грань З Араксу вирина (Брат., Грудка.., 1962, 28); Він [сніг] покрив білою габою поля за селом і стер грані між небом і землею (Вільде, Повнол. Словник української мови в 11 томах
  11. грань — Грань, -ні ж. 1) Межа, граница. Саме на грані росте дуб. Лебед. у. 2) Грань, боковая плоскость въ многогранникѣ. 3) Крупные горящіе уголья. Камен. у. ЕЗ. V. 194. Гн. II. 17. 4) = границя 2, Cetrario islandica L. Вх. Зн. 12. 5) раст. Sticta. Шух. І. 22. Словник української мови Грінченка