Значення в інших словниках
-
дезертир —
дезерти́р іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
дезертир —
-а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. || перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов'язками, ухиляється від праці.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
дезертир —
див. зрадник
Словник синонімів Вусика
-
дезертир —
дезерти́р (франц. deserteur, від лат desertor – втікач, зрадник) 1. Особа, яка самочинно залишила свою військову частину або ухиляється від призову на військову службу. 2. Переносно – особа, яка ухиляється від виконання свого громадянського або громадського обов’язку, залишила доручений їй пост.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
дезертир —
УТІКА́Ч (ВТІКА́Ч) (той, хто втік або тікає звідкись), БІ́ГЛИЙ заст., ТІКА́Ч рідше; ДЕЗЕРТИ́Р (перев. з війська, під час воєнних дій).
Словник синонімів української мови
-
дезертир —
Дезерти́р, -ра; -ти́ри, -рів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
дезертир —
ДЕЗЕРТИ́Р, а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. — Коли ви [бійці] в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п’яницями, боягузами чи дезертирами, — я знищу вас як зрадників (Довж.
Словник української мови в 11 томах