дезертир

дезерти́р

-а, ч.

Той, хто вчинив дезертирство.

|| перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов'язками, ухиляється від праці.

Значення в інших словниках

1. дезертир — дезерти́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дезертир — Утікач (військовий)  Словник чужослів Павло Штепа
3. дезертир — див. зрадник  Словник синонімів Вусика
4. дезертир — дезерти́р (франц. deserteur, від лат desertor – втікач, зрадник) 1. Особа, яка самочинно залишила свою військову частину або ухиляється від призову на військову службу. 2. Переносно – особа, яка ухиляється від виконання свого громадянського або громадського обов’язку, залишила доручений їй пост.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. дезертир — УТІКА́Ч (ВТІКА́Ч) (той, хто втік або тікає звідкись), БІ́ГЛИЙ заст., ТІКА́Ч рідше; ДЕЗЕРТИ́Р (перев. з війська, під час воєнних дій).  Словник синонімів української мови
6. дезертир — Дезерти́р, -ра; -ти́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. дезертир — ДЕЗЕРТИ́Р, а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. — Коли ви [бійці] в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п’яницями, боягузами чи дезертирами, — я знищу вас як зрадників (Довж.  Словник української мови в 11 томах