дезертир
дезерти́р
-а, ч.
Той, хто вчинив дезертирство.
|| перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов'язками, ухиляється від праці.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дезертир — дезерти́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дезертир — Утікач (військовий) Словник чужослів Павло Штепа
- дезертир — див. зрадник Словник синонімів Вусика
- дезертир — дезерти́р (франц. deserteur, від лат desertor – втікач, зрадник) 1. Особа, яка самочинно залишила свою військову частину або ухиляється від призову на військову службу. 2. Переносно – особа, яка ухиляється від виконання свого громадянського або громадського обов’язку, залишила доручений їй пост. Словник іншомовних слів Мельничука
- дезертир — УТІКА́Ч (ВТІКА́Ч) (той, хто втік або тікає звідкись), БІ́ГЛИЙ заст., ТІКА́Ч рідше; ДЕЗЕРТИ́Р (перев. з війська, під час воєнних дій). Словник синонімів української мови
- дезертир — Дезерти́р, -ра; -ти́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дезертир — ДЕЗЕРТИ́Р, а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. — Коли ви [бійці] в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п’яницями, боягузами чи дезертирами, — я знищу вас як зрадників (Довж. Словник української мови в 11 томах