1. Словник синонімів української мови

дезертир

УТІКА́Ч (ВТІКА́Ч) (той, хто втік або тікає звідкись), БІ́ГЛИЙ заст., ТІКА́Ч рідше; ДЕЗЕРТИ́Р (перев. з війська, під час воєнних дій). Саме село страх сподобалось мені — в садках, над струмком, із похиленими халупками перших осадчих, утікачів од панщини (М. Коцюбинський); Десять вершників, швидше вітру, полетіли за втікачем (О. Десняк); Троянці з біглими змішались (І. Котляревський); — Коли ви (бійці) в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п'яницями, боягузами чи дезертирами, — я знищу вас як зрадників (О. Довженко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дезертир — дезерти́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дезертир — -а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. || перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов'язками, ухиляється від праці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дезертир — Утікач (військовий) Словник чужослів Павло Штепа
  4. дезертир — див. зрадник Словник синонімів Вусика
  5. дезертир — дезерти́р (франц. deserteur, від лат desertor – втікач, зрадник) 1. Особа, яка самочинно залишила свою військову частину або ухиляється від призову на військову службу. 2. Переносно – особа, яка ухиляється від виконання свого громадянського або громадського обов’язку, залишила доручений їй пост. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. дезертир — Дезерти́р, -ра; -ти́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дезертир — ДЕЗЕРТИ́Р, а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. — Коли ви [бійці] в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п’яницями, боягузами чи дезертирами, — я знищу вас як зрадників (Довж. Словник української мови в 11 томах