1. Словник української мови в 11 томах

дезертир

ДЕЗЕРТИ́Р, а, ч. Той, хто вчинив дезертирство.

— Коли ви [бійці] в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п’яницями, боягузами чи дезертирами, — я знищу вас як зрадників (Довж., І, 1958, 157);

Прийти дезертирові в хату було небезпечно. Часто стражники чи козаки приїздили вночі з волості й робили несподівані обшуки (Донч., III, 1956, 121);

// перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов’язками, ухиляється від праці.

— Землю йдуть копать. Всі учні старших класів ідуть, а мене мати не пускає. Я не хочу бути дезертиром (Кучер, Чорноморці, 1956, 74);

Ті, з ким вчився він і ріс, — Кожен став відомим!.. Він — під стелю ось заліз, Дезертир з дипломом (С. Ол., Вибр., 1957, 233).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дезертир — дезерти́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дезертир — -а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. || перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов'язками, ухиляється від праці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дезертир — Утікач (військовий) Словник чужослів Павло Штепа
  4. дезертир — див. зрадник Словник синонімів Вусика
  5. дезертир — дезерти́р (франц. deserteur, від лат desertor – втікач, зрадник) 1. Особа, яка самочинно залишила свою військову частину або ухиляється від призову на військову службу. 2. Переносно – особа, яка ухиляється від виконання свого громадянського або громадського обов’язку, залишила доручений їй пост. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. дезертир — УТІКА́Ч (ВТІКА́Ч) (той, хто втік або тікає звідкись), БІ́ГЛИЙ заст., ТІКА́Ч рідше; ДЕЗЕРТИ́Р (перев. з війська, під час воєнних дій). Словник синонімів української мови
  7. дезертир — Дезерти́р, -ра; -ти́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)