довіритель —
довіри́тель іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
довіритель —
-я, ч., юр. 1》 Той, хто видав кому-небудь довіреність. 2》 Сторона договору доручення, фізична чи юридична особа, що довіряє виконання певних юридично значимих дій іншій особі (повіреному) від імені і за рахунок першого.
Великий тлумачний словник сучасної мови
довіритель —
ДОВІРИ́ТЕЛЬ, я, ч., юр. Той, хто видав кому-небудь довіреність. За договором доручення одна сторона (довірений) зобов’язується виконувати за рахунок і від імені другої сторони (довірителя) доручені йому останнім дії (Цив. кодекс УРСР, 1959, 46).
Словник української мови в 11 томах