достойник —
Досто́йник: — висока своїм становищем людина [V] — особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду [44-2]
Словник з творів Івана Франка
достойник —
досто́йник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
достойник —
Досто́йник. Високопоставлена особа. При вчерашнім прийнятю при дворі цісарем і цісаревою були архікнязі, архікнягині, найвисші достойники двора [...], дипльомати і аристокрация (Б., 1895, 27, 4) // пол. dostojnik — сановник, високопосадова особа.
Українська літературна мова на Буковині
достойник —
Титулована <�висока> особа, представник влади, лем. велике цабе, фігура
Словник синонімів Караванського
достойник —
-а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або обіймає керівну урядову посаду.
Великий тлумачний словник сучасної мови
достойник —
ДОСТО́ЙНИК, а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду. Явився також губернатор Голуховський і багато достойників державних (Фр.
Словник української мови в 11 томах