достойник

ДОСТО́ЙНИК, а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду.

Явився також губернатор Голуховський і багато достойників державних (Фр., XVI, 1955, 240);

[Бей:] Чи ти пам’ятаєш, що ти моя дочка, дочка високого достойника великої країни? (Сам., II, 1958, 187);

Високий військовий достойник сухим, чітким голосом говорив про заслуги погиблих (Кобр., Вибр., 1954, 187).

Значення в інших словниках

1. достойник — Досто́йник: — висока своїм становищем людина [V] — особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду [44-2]  Словник з творів Івана Франка
2. достойник — досто́йник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. достойник — Досто́йник. Високопоставлена особа. При вчерашнім прийнятю при дворі цісарем і цісаревою були архікнязі, архікнягині, найвисші достойники двора [...], дипльомати і аристокрация (Б., 1895, 27, 4) // пол. dostojnik — сановник, високопосадова особа.  Українська літературна мова на Буковині
4. достойник — Титулована <�висока> особа, представник влади, лем. велике цабе, фігура  Словник синонімів Караванського
5. достойник — -а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або обіймає керівну урядову посаду.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. достойник — Вельможа, великопан, див. магнат  Словник чужослів Павло Штепа