1. Словник української мови в 11 томах

достойник

ДОСТО́ЙНИК, а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду.

Явився також губернатор Голуховський і багато достойників державних (Фр., XVI, 1955, 240);

[Бей:] Чи ти пам’ятаєш, що ти моя дочка, дочка високого достойника великої країни? (Сам., II, 1958, 187);

Високий військовий достойник сухим, чітким голосом говорив про заслуги погиблих (Кобр., Вибр., 1954, 187).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. достойник — Досто́йник: — висока своїм становищем людина [V] — особа, що має вищий духовний, військовий чин або займає керівну урядову посаду [44-2] Словник з творів Івана Франка
  2. достойник — досто́йник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. достойник — Досто́йник. Високопоставлена особа. При вчерашнім прийнятю при дворі цісарем і цісаревою були архікнязі, архікнягині, найвисші достойники двора [...], дипльомати і аристокрация (Б., 1895, 27, 4) // пол. dostojnik — сановник, високопосадова особа. Українська літературна мова на Буковині
  4. достойник — Титулована <�висока> особа, представник влади, лем. велике цабе, фігура Словник синонімів Караванського
  5. достойник — -а, ч., заст. Особа, що має вищий духовний, військовий чин або обіймає керівну урядову посаду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. достойник — Вельможа, великопан, див. магнат Словник чужослів Павло Штепа