достойно

ДОСТО́ЙНО, присл.

1. Як годиться, як слід; належно.

Минуле і сучасне. На кожному кроці його можна порівняти, достойно оцінити великі завоювання нашого народу (Цюпа, Україна.., 1960, 249);

В бій не вступайте. Коли вони [фашисти] самі нав’яжуть — прийміть достойно (Кучер, Голод, 1961, 128).

2. З достоїнством (у 2 знач.).

Цілковито перебравши в свої руки ініціативу, Іван заговорив достойно та урочисто (Смолич, Мир.., 1958, 55);

Шевченко з убивчим сарказмом висміював тих, хто звисока називав його «мужицьким поетом», і носив цей титул гордо і достойно (Рильський, III, 1956, 396).