кукувати —
кукува́ти дієслово недоконаного виду рідко
Орфографічний словник української мови
кукувати —
-ую, -уєш, недок., перех. і неперех., розм., рідко. Те саме, що кувати II.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кукувати —
КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод., розм., рідко. Те саме, що кува́ти². На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Є. Гребінка); Тоді сиві зозулі налітали, у головках сідали і так, як рідні сестри, кукували (А. Кащенко); Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (П. Автомонов).
Словник української мови у 20 томах
кукувати —
КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм., рідко. Те саме, що кува́ти². На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Греб., І, 1957, 46); Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (Автом., Щастя.., 1959, 3).
Словник української мови в 11 томах