кукувати
КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм., рідко. Те саме, що кува́ти².
На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Греб., І, 1957, 46);
Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (Автом., Щастя.., 1959, 3).
Словник української мови (СУМ-11)