кукувати
КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод., розм., рідко.
Те саме, що кува́ти².
На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Є. Гребінка);
Тоді сиві зозулі налітали, у головках сідали і так, як рідні сестри, кукували (А. Кащенко);
Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)