кукукати
КУКУ́КАТИ, аю, аєш, недок., рідко.
Те саме, що кува́ти².
Он чорний шпак співа вгорі, Зозуля голосно кукука (Я. Щоголів);
Все літечко кукукала, гуляла – Тепер сиди, очицями моргай (Л. Глібов);
Сусідів не вибирають. Як і батьків. Кому на яких поталанить, з тими й вікуй, хоч зозулею кукукай, хоч сіроманцем вий (В. Чемерис);
// перен., зневажл. Говорити.
– То що ви там за якихось зозульок кукукали? (О. Чорногуз).
Словник української мови (СУМ-20)