кукувати
КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм., рідко. Те саме, що кува́ти².
На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Греб., І, 1957, 46);
Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (Автом., Щастя.., 1959, 3).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кукувати — кукува́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- кукувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех., розм., рідко. Те саме, що кувати II. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кукувати — (зозуля) кувати, закувати, накувати, покувати, прокувати Словник чужослів Павло Штепа
- кукувати — КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод., розм., рідко. Те саме, що кува́ти². На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Є. Гребінка); Тоді сиві зозулі налітали, у головках сідали і так, як рідні сестри, кукували (А. Кащенко); Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (П. Автомонов). Словник української мови у 20 томах