куку
КУ́КУ́, виг.
1. Звуконаслідування, що означає крик зозулі.
Між листям десь Зозуля закувала: — Куку! (Гл., Вибр., 1951, 59);
Од ставків зозуля десь на осиці ранковій зраділа: — куку!.. куку!.. (Головко, І, 1957, 208);
А по бурі, шумі, гуку залунало: куку! куку! (У. Кравч., Вибр., 1958, 156);
// у знач. присудка.
В саду зозуленька — куку, куку,— А я молода терплю муку (Чуб., V, 1874, 586).
◊ Ку́ку в ру́ку [да́ти, взя́ти і т. ін.], заст.— дати, взяти хабара.
— Бакшиш треба дати… ви не знаєте, що то бакшиш? Куку в руку… Хабар… (Коцюб., І, 1955, 382).
2. Уживають діти, коли, сховавшись, подають голос, щоб їх шукати.
«А куку!» (каже дитина, бавлячись) (Номис, 1864, № 9269);
Але весела й жвавенька була 1 щебетала дівчинка мала: «Куку́, куку́! а де ти? тут, татусю? Візьми на руці, поцілуй Марусю!» (Л. Укр., І, 1951, 31).
Значення в інших словниках
- куку — (в руку): хабар [XI] — куку в руку: хабар [V] — куку в руку: гроші; хабар [X] Словник з творів Івана Франка
- куку — ку́ку́ вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- куку — КУ́КУ́, виг. 1. Звуконаслідування, що означає крик зозулі. Між листям десь Зозуля закувала: – Куку! (Л. Глібов); Куку! куку! Чути в ліску (С. Воробкевич); Од ставків зозуля десь на осиці ранковій зраділа: – куку!.. куку!.. (А. Словник української мови у 20 томах
- куку — ку́ку: ◊ ку́ку в ру́ку хабар (ст): І найважливіше – вернулися гроші! Правда, не всі, бо й шпиталь коштував, та й треба було ще декому стромити куку в руку... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- куку — Куку! меж. 1) Выражаетъ крикъ кукушки. Вилетіла зозуленька да крикнула куку! Чуб. V. 364. 2) Употребляютъ дѣти, когда, спрятавшись, подаютъ голосъ, чтобы ихъ замѣтили. А пуку! Ном. № 9269. Словник української мови Грінченка