обіт —
обі́т іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
обіт —
див. ОБІЦЯНКА.
Словник синонімів Караванського
обіт —
див. обітниця
Словник церковно-обрядової термінології
обіт —
ОБІ́Т, у, ч., уроч. Те саме, що обі́тниця. [Маруся:] Я обіт давала перед Богом, і треба держатись того обіту (Панас Мирний); [Лесь:] Ми справимо весілля. [Марилька:] Вже пізно, Лесю Юровичу, пізно. Бо я дала монашества обіт (Л. Забашта); Обіт мовчання.
Словник української мови у 20 томах
обіт —
ОБІ́Т, у, ч., книжн. Урочиста обіцянка, зобов’язання (перев. релігійного характеру); клятва. [Маруся:] Я обіт давала перед богом, і треба держатись того обіту (Мирний, V, 1955, 98); [Лесь:] Ми справимо весілля. [Марилька:] Вже пізно, Лесю Юровичу, пізно.
Словник української мови в 11 томах