обіт
ОБІ́Т, у, ч., книжн. Урочиста обіцянка, зобов’язання (перев. релігійного характеру); клятва.
[Маруся:] Я обіт давала перед богом, і треба держатись того обіту (Мирний, V, 1955, 98);
[Лесь:] Ми справимо весілля. [Марилька:] Вже пізно, Лесю Юровичу, пізно. Бо я дала монашества обіт (Забашта, Пісня.., 1961, 129);
Обіт мовчання.
Словник української мови (СУМ-11)