обіт
ОБІ́Т, у, ч., уроч.
Те саме, що обі́тниця.
[Маруся:] Я обіт давала перед Богом, і треба держатись того обіту (Панас Мирний);
[Лесь:] Ми справимо весілля. [Марилька:] Вже пізно, Лесю Юровичу, пізно. Бо я дала монашества обіт (Л. Забашта);
Обіт мовчання.
Словник української мови (СУМ-20)