пожарище —
пожа́рище іменник середнього роду велика пожежа пожари́ще іменник середнього роду згарище
Орфографічний словник української мови
пожарище —
I пож`арище-а, с. Збільш. до пожар; велика пожежа. II пожар`ище-а, с. Місце, де була пожежа; те, що лишилось після пожежі.
Великий тлумачний словник сучасної мови
пожарище —
ПОЖАРИ́ЩЕ, а, с. Місце, де була пожежа; те, що лишилось після пожежі; згарище, попелище. В холодну ніч самотній мандрівець в глухім бору знайшов старе кострище: при місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Леся Українка)...
Словник української мови у 20 томах
пожарище —
ЗГА́РИЩЕ (місце, де була пожежа; те, що лишилося після пожежі), ПОЖАРИ́ЩЕ, ПОПЕЛИ́ЩЕ, ПОЖАРИ́НА, ПО́ГАР, ЗГАР, СПАЛЕНИ́ЩЕ діал., СПАЛЬ діал., ПОЖЕ́ЖИЩЕ заст.; ПАЛЕНИ́ЩЕ діал., ПАЛЕНИ́НА діал. (перев. у степу, в лісі).
Словник синонімів української мови
пожарище —
ПОЖА́РИЩЕ, а, с. Збільш. до пожа́р; велика пожежа. Довго воно [село] зеленіло, Поки люди з поля Пожарище не пустили Та не запалили Села того зеленого. Згоріло, зотліло (Шевч.
Словник української мови в 11 томах
пожарище —
Пожари́ще, -ща с. = пожарина. Полилися ріки крови, пожар погасили, а німчики пожарище й сиріт поділили. Шевч. 237.
Словник української мови Грінченка