пожарище
ПОЖА́РИЩЕ, а, с. Збільш. до пожа́р; велика пожежа.
Довго воно [село] зеленіло, Поки люди з поля Пожарище не пустили Та не запалили Села того зеленого. Згоріло, зотліло (Шевч., II, 1963, 172);
В очі йому вдарило сліпуче пожарище, нестерпне вогняне сяйво (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26).
ПОЖАРИ́ЩЕ, а, с. Місце, де була пожежа; те, що лишилось після пожежі.
В холодну ніч самотній мандрівець в глухім бору знайшов старе кострище: при місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Л. Укр., І, 1951, 282);
Серед київських пожарищ і руїн.. важко було розшукати знайомий будинок (Жур., Вел. розмова, 1955, 97);
*Образно. — Хіба довго можна так жити? Це ж не життя, а якесь пожарище (Шиян, Баланда, 1957, 145).
Словник української мови (СУМ-11)