соратник —
сора́тник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
соратник —
[соратниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў
Орфоепічний словник української мови
соратник —
-а, ч. 1》 Той, хто воює або воював разом з ким-небудь; товариш по зброї. 2》 Однодумець і товариш по боротьбі, суспільній діяльності.
Великий тлумачний словник сучасної мови
соратник —
СОРА́ТНИК, а, ч. 1. Той, кого об'єднує з кимось спільна діяльність, спільні погляди, інтереси, цілі. По Щорса звитяжній дорозі веде юнаків Балабай, соратник Орленка ..
Словник української мови у 20 томах
соратник —
СОРА́ТНИК (людина, ідейно зв'язана з іншими людьми у спільній справі, боротьбі), ТОВА́РИШ, БРАТ, ПОБРАТИ́М, ПОМІЧНИ́К, СПОДВИ́ЖНИК книжн., СПОБО́РНИК книжн. Бойові соратники; (Руфін:) Я думав, ..
Словник синонімів української мови
соратник —
СОРА́ТНИК, а, ч. 1. Той, хто воює або воював разом з ким-небудь; товариш по зброї. По Щорса звитяжній дорозі веде юнаків Балабай, соратник Орленка… Сабуров, герої донецьких степів, гримлять по Вкраїні, як буря, з шаблюк, і гранат, і штиків… (Сос.
Словник української мови в 11 томах