соратник
СОРА́ТНИК, а, ч.
1. Той, кого об'єднує з кимось спільна діяльність, спільні погляди, інтереси, цілі.
По Щорса звитяжній дорозі веде юнаків Балабай, соратник Орленка .. Сабуров, герої донецьких степів, гримлять по вкраїні, як буря, з шаблюк, і гранат, і штиків... (В. Сосюра).
2. Той, кого об'єднує з кимось спільна діяльність, спільні погляди, інтереси, цілі.
Ну, перш за все, – промовив Петро Чуров, соратник Юрія, присадкуватий космонавт з чорними меткими очима, – тут розкривається “закон дзеркала” як основний закон Щільного буття (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)