трофей —
трофе́й іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
трофей —
(у бою) здобич, (шкіра з голови) скальп, ЖМ. (свідок успіху) пам'ятка
Словник синонімів Караванського
трофей —
[трофей] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, р. мн. -йіў
Орфоепічний словник української мови
трофей —
трофе́й (франц. trophée, з грец. τρόπαιον – пам’ятник перемоги, від τροπή – змушення до втечі) 1. Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни. 2. Переносно – речова пам’ятка, пов’язана з перемогою, подвигом.
Словник іншомовних слів Мельничука
трофей —
ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут.
Словник української мови у 20 томах
трофей —
-я, ч. 1》 перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. 2》 Яка-небудь річ як пам'ятка, як свідчення перемоги, подвигу, успіху в чому-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
трофей —
ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут.
Словник української мови в 11 томах
трофей —
(фр. < грец.) 1. Пам'ятка, що первісно споруджувалася зі зброї переможеного ворога. 2. Згодом меморіальна споруда у вигляді стовпа, монументального тумулуса або оточеного колонадою толоса, що підносився на високому постаменті...
Архітектура і монументальне мистецтво