уминати —
умина́ти 1 дієслово недоконаного виду мнучи, робити м'яким; їсти швидко, зі смаком діал. умина́ти 2 дієслово недоконаного виду вдавлювати; утоптувати
Орфографічний словник української мови
уминати —
М'яти, виминати, розминати; (їжу) наминати, трощити, теребити, ЛОПАТИ, затирати, тріскати, с. уминати за обидві щоки <�на всі заставки>, ЖЕРТИ.
Словник синонімів Караванського
уминати —
УМИНА́ТИ¹ (ВМИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМ'Я́ТИ (ВМ'Я́ТИ) і діал. УМНЯ́ТИ, умну́, умне́ш, док., що. 1. Мнучи, робити м'яким. Ум'яти жменю прядива. 2. розм. Їсти швидко, зі смаком, жадібно, багато.
Словник української мови у 20 томах
уминати —
I (вминати), -аю, -аєш, недок., ум'яти (вм'яти) і діал. умняти, умну, умнеш, док., перех. 1》 Мнучи, робити м'яким. 2》 розм. Їсти швидко, зі смаком, жадібно, багато. II див. вминати I.
Великий тлумачний словник сучасної мови
уминати —
Умина́ти, -на́ю, -на́єш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
уминати —
УМИНА́ТИ¹ (ВМИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМ’Я́ТИ (ВМ’Я́ТИ) і діал. УМНЯ́ТИ, умну́, умне́ш, док., перех. 1. Мнучи, робити м’яким. Ум’яти жменю прядива. 2. розм. Їсти швидко, із смаком, жадібно, багато.
Словник української мови в 11 томах
уминати —
I. Уминати, -наю, -єш сов. в. ум'яти, умну, -неш, гл. 1) Выминать, вымять, измять, умять. 2) Уплетать, уплесть. Так уминає, що аж за ушима лящить. Грин. І. 125. Лев уминав за сніданням ягня. Гліб. Сижу собі в кінці стола, курча уминаю. Чуб. V. 655.
Словник української мови Грінченка