уминати
УМИНА́ТИ¹ (ВМИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМ'Я́ТИ (ВМ'Я́ТИ) і діал. УМНЯ́ТИ, умну́, умне́ш, док., що.
1. Мнучи, робити м'яким.
Ум'яти жменю прядива.
2. розм. Їсти швидко, зі смаком, жадібно, багато.
Скоро їжа була готова, і зголоднілий козак почав вечеряти, уминаючи все, що ставили на стіл (С. Добровольський);
Лисиця десь м'ясця дістала. Тихесенько прибігла під стіжок – Ум'яла більшенький шматок, А менший у сінце сховала... (Л. Глібов);
Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський).
◇ (1) За оби́дві щоки́ умина́ти (упліта́ти і т. ін.) – з великим апетитом, жадібно їсти.
Круг столу сиділи хлопці, і кожен за обидві щоки вминав гостинці з дому: масло, яйця, горішки... (А. Головко);
Особливо не соромився .. Денис: чуже сало та хліб він уплітав за обидві щоки, так що на лобі аж піт виступив (Григорій Тютюнник);
“А любить попоїсти, – відзначив [Іван], мимовільно усміхаючись, – За обидві щоки натоптує” (Є. Гуцало).
УМИНА́ТИ² див. вмина́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)