Значення в інших словниках
-
вимовляти —
вимовля́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
-
вимовляти —
-яю, -яєш, недок., вимовити, -влю, -виш; мн. вимовлять; док., перех. 1》 Передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином. 2》 Говорити що-небудь, промовляти. || Висловлювати думку, враження, почуття. 3》 розм.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
вимовляти —
ВИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́МОВИТИ, влю, виш; мн. ви́мовлять; наказ. сп. ви́мов; док. 1. що. Передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином.
Словник української мови у 20 томах
-
вимовляти —
див. говорити; дорікати; просити
Словник синонімів Вусика
-
вимовляти —
ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док.
Словник синонімів української мови
-
вимовляти —
Вимовля́ти, -вля́ю, -вля́єш; ви́мовити, -влю, -виш, -влять; ви́мов, ви́мовте
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
вимовляти —
ВИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́МОВИТИ, влю, виш; мн. ви́мовлять; док., перех. 1. Передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином.
Словник української мови в 11 томах
-
вимовляти —
Вимовля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл. 1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Ном. № 1106. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому. Мет.
Словник української мови Грінченка