вимовляти
ВИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́МОВИТИ, влю, виш; мн. ви́мовлять; наказ. сп. ви́мов; док.
1. що. Передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином.
За кожним разом, коли вимовляв [Мустафа] з неможливим акцентом французькі слова, повертавсь на всі боки та позирав на присутніх (М. Коцюбинський);
Зрідка окремі фрази він вимовляв голосно, інші – мимрив крізь зуби і жестикулював (Ю. Яновський);
У нього замість “брат” виходить “блат”, бо він не вимовляє букви “р” (Григорій Тютюнник);
Усього і не згадаю, і не вимовлю, як там у суді зоветься (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. що. Говорити що-небудь; промовляти.
– Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! – вимовляє Михайло потихесечку [потихесеньку] (Марко Вовчок);
Тільки і вимовиш “осінь”, коли, ідучи тротуаром, Втомлені очі зведеш на облетілий каштан (М. Зеров);
– Де ж це ми? Куди нас привезли? – ледве вимовила Тамара (А. Хижняк);
// що і без прям. дод. Висловлювати думку, враження, почуття.
[Груїчева:] Будь ласка, без цензури, я маю право вимовляти свої думки і не добирати стилю для рідного сина (Леся Українка);
[Семен:] О моя зоре, мій цвіте рожевий! Я не знаю, я не вмію тобі вимовити, що з серцем моїм діється!.. (М. Кропивницький);
Хіба солдатське вимовити горе, заховане у серці, без сльози... (І. Гончаренко).
3. кого, розм. Благати, упрохувати.
Скалічені старі руки До Бога здіймала, Свою долю проклинала, Сина вимовляла (Т. Шевченко);
// що. Домовляючись про що-небудь, добиватися якоїсь вигоди, одержання чогось і т. ін.
Я умовився за 20 рублів грошей та ще вимовив собі кожух та чоботи (Сл. Гр.);
– Як мене оберуть за волосного, то й твойому [твоєму] синові викрутимо та вимовимо частку поля (І. Нечуй-Левицький).
4. кому, за що і без дод., діал. Дорікати.
– То через тебе, – почала мати Масі вимовляти, – то ти йому щось зробила... (А. Свидницький);
Нагорний, розгніваний, пробрав Радивона за спекуляцію. Довго вимовляв за негідний вчинок (К. Гордієнко).
5. що, діал. Відмовляти в чомусь.
Другого дня через Осипову вимовила [Целя] Темницьким помешкання (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)