гелікон —
геліко́н іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
гелікон —
(від грецьк. helikon) гора в Греції, на якій згідно з грецькими міфами жили Музи і знаходилося джерело натхнення Гіппокрена; виникло від удару копита крилатого коня Пегаса
Словник іншомовних соціокультурних термінів
гелікон —
-а, ч. 1》 Музичний духовий інструмент найнижчого регістру для виконання партії баса; бас "B" або "C"; має вигляд широкої мідної труби, укладеної колом, з широким раструбом над головою виконавця.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гелікон —
(гр. elicos — круглий) — мідний духовий басовий мундштучний музичний інструмент з родини бюгельгорнів. Має форму спіралі, що дозволяє носити його, одягаючи через ліве плече. Застосовується в духових оркестрах (Г. in B та in Es).
Словник-довідник музичних термінів
гелікон —
ГЕЛІКО́Н, а, ч. Музичний духовий інструмент у вигляді широкої мідної (часто нікельованої) труби, укладеної колом. Світить гасова лампочка. В кутку мідяним удавом виблискує гелікон (М. Куліш); Я чув у собі звуки волинки, віолончелі, ..
Словник української мови у 20 томах
Гелікон —
Гірський масив у Пд. Греції (Беотія), над Коринфською зат.; за грец. міфологією одне з місцеперебувань муз; тут щочотири роки відбувалися поетично-музичні агони.
Універсальний словник-енциклопедія
гелікон —
ГЕЛІКО́Н, а, ч. Музичний духовий інструмент у вигляді широкої мідної (часто нікельованої) труби, укладеної колом. Гелікони на плечах у комунарів похитувались срібними удавами, готовими почати могутнє й оглушливе чародійство (Мик., II, 1957, 512).
Словник української мови в 11 томах