прилука —
прилу́ка іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
прилука —
-и, ж. Місце, поросле травою та кущами або очеретом, що трапляється по берегах річок, озер.
Великий тлумачний словник сучасної мови
прилука —
ПРИЛУ́КА, и, ж. Місце, поросле травою та кущами або очеретом, що трапляється по берегах річок, озер. Над заволзькими прилуками кинув [грім] пригорщу вогню... (М. Рудь); Іноді раптом виникне з-посеред ріденьких гайків і прилук справжній буйний ліс з віковічними деревами (П. Загребельний).
Словник української мови у 20 томах
прилука —
ЛУ́КА (рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю), ЛАЗ діал.; ЛУГ, ЛУГО́ВИНА, ЛУЖИ́НА розм. (поросла також кущами); ЦА́РИНКА діал. (невеличка лука при садибі, в лісі); ПРИЛУ́КА (по берегах річок, озер); ОБОЛО́НЬ, ОБОЛО́НЯ (заплавні луки).
Словник синонімів української мови
прилука —
ПРИЛУ́КА, и, ж. Місце, поросле травою та кущами або очеретом, що трапляється по берегах річок, озер. Над заволзькими прилуками кинув [грім] пригорщу вогню… (Рудь, Дон.
Словник української мови в 11 томах
прилука —
Прилука, -ки ж. 1) Присоединеніе. К. (Желех). 2) Полянка среди лѣсовъ. Норови і воли пасуть прилуками. Шух. І. 211. мн. прилуки. Поперемѣнно то лѣсъ, то поле. Шух. І. 73. 3) Названіе города: Прилуки. Славен город Біла Церква, славніша Прилука. Грин. III. 615.
Словник української мови Грінченка