асонанс —
асона́нс іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
асонанс —
(фр. аssonance, від лат. assono — відгукуюсь) прийом фоностилістики, який полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків: на горі опудало горобців перепудило.
Словник стилістичних термінів
асонанс —
Суголос, співзвуччя, співзвучність
Словник чужослів Павло Штепа
асонанс —
-а, ч., поет. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі.
Великий тлумачний словник сучасної мови
асонанс —
АСОНА́НС, у, ч., літ. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. М. Т. Рильський користується таким засобом художнього впливу, як звукопис. Його поетика має зразки чудових асонансів та алітерацій (з наук. літ.).
Словник української мови у 20 томах
асонанс —
• асонанс (франц. assonance, від лат. assono — відгукуюсь) 1) Повторення однакових голосних у віршованих рядках і строфах (рідше — в прозі): "І громом молодим котилося над нами, лунало по ланах: „Вперед за владу Рад!"" (В. Сосюра).
Українська літературна енциклопедія
асонанс —
асона́нс (франц. assonance, від лат. assono – відгукуюсь) 1. Співзвучність. 2. Неточна рима, в якій схожі самі голосні.
Словник іншомовних слів Мельничука
асонанс —
АСОНА́НС, а, ч., поет. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. Користується Рильський і таким засобом художнього впливу, як звукопис.
Словник української мови в 11 томах
асонанс —
(фр. < лат. — згода) Композиційний прийом, побудований на повторі певних форм, але не на їхній тотожності (порівн. дисонанс, консонанс). Завдяки ритмічному нарощуванні народжується відчуття напруженості, руху. Є самим розповсюдженим прийомом у творчості митців.
Архітектура і монументальне мистецтво