бильце

Би́льце, -ця, -цю; би́льця, би́лець

Значення в інших словниках

1. бильце — би́льце іменник середнього роду невисока огорожа по краях сходів; поручні частіше вживається у множині  Орфографічний словник української мови
2. бильце — БИ́ЛЬЦЕ див. би́льця.  Словник української мови у 20 томах
3. бильце — див. держак  Словник синонімів Вусика
4. бильце — БИ́ЛЬЦЯ мн. (БИ́ЛЬЦЕ одн.) (бічні опори крісла, канапи, ліжка і т. ін.), ПО́РУЧНІ мн. (ПО́РУЧЕНЬ одн.), ПОРУ́ЧЧЯ збірн., ПОБІ́ЧНИЦЯ рідше; ПІДЛОКІ́ТНИК перев. мн., РУ́ЧКА (опора крісла).  Словник синонімів української мови
5. бильце — БИ́ЛЬЦЕ див. би́льця.  Словник української мови в 11 томах
6. бильце — Бильце, -ця с. 1) ум. отъ било. 2) Рамы у люльки. Чуб. VII. 386. Шовковії вервечки, золотії бильця, срібні колокільця, мальована колисочка. Мет. Колихала цілу ніч і бильця з рук не пускала. Черк. у. 3) Часть ткацкаго инструмента, называемаго блят (см.  Словник української мови Грінченка