бильце

Бильце, -ця

с.

1) ум. отъ било.

2) Рамы у люльки. Чуб. VII. 386. Шовковії вервечки, золотії бильця, срібні колокільця, мальована колисочка. Мет. Колихала цілу ніч і бильця з рук не пускала. Черк. у.

3) Часть ткацкаго инструмента, называемаго блят (см. блят) Конст. у.

4) Часть витушки (см. витушка) Вас. 202.

5) Балочка въ ульѣ, къ которой пчелы прикрѣпляютъ восчину. Шух. І. 111.

6) Часть лозовой корзины: «продольный брусокъ вверху и внизу корзины». Вас. 147.

7) Одна изъ частей воротъ. Шух. I. 87.

8) Брусъ въ боронѣ, въ которомъ укрѣплены зубья. Треба було розбірати двоє бильців у бороні. Чуб. ІІ. 561.

9) Обручъ въ рыболовномъ снарядѣ, называемомъ хватка. Браун. 14.

10) Часть крыши оборога (см. оборіг 1) — половинка стропилъ. Вх. Зн. 42.

Значення в інших словниках

1. бильце — би́льце іменник середнього роду невисока огорожа по краях сходів; поручні частіше вживається у множині  Орфографічний словник української мови
2. бильце — БИ́ЛЬЦЕ див. би́льця.  Словник української мови у 20 томах
3. бильце — див. держак  Словник синонімів Вусика
4. бильце — БИ́ЛЬЦЯ мн. (БИ́ЛЬЦЕ одн.) (бічні опори крісла, канапи, ліжка і т. ін.), ПО́РУЧНІ мн. (ПО́РУЧЕНЬ одн.), ПОРУ́ЧЧЯ збірн., ПОБІ́ЧНИЦЯ рідше; ПІДЛОКІ́ТНИК перев. мн., РУ́ЧКА (опора крісла).  Словник синонімів української мови
5. бильце — Би́льце, -ця, -цю; би́льця, би́лець  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. бильце — БИ́ЛЬЦЕ див. би́льця.  Словник української мови в 11 томах