вагар —
вага́р іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
вагар —
-я, ч. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вагар —
ВАГА́Р, я́, ч. Робітник, який важить що-небудь або контролює зважування чогось. Мирон Данилович з наказу жовтобородого вагаря поставив на терези відро (В. Барка); На ґанку вагар важив гору мішків (Ю. Збанацький); У ваговій стояв старий конторський стіл, за яким сидів колись вагар (Григір Тютюнник).
Словник української мови у 20 томах
вагар —
ВАГА́Р, я́, ч. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось. На ганку вагар вижив гору мішків (Збан., Старший брат, 1952, 73); На період збирання зернових культур правління виділж: чагаря (Колг. енц., II, 1956, 129).
Словник української мови в 11 томах