воляр —
воля́р 1 іменник чоловічого роду, істота той, хто доглядає воли воля́р 2 іменник чоловічого роду рослина
Орфографічний словник української мови
воляр —
-а, ч. Те саме, що воловик 1).
Великий тлумачний словник сучасної мови
воляр —
ВОЛЯ́Р, а́, ч. Те саме, що волови́к 1. Он два пастухи зійшлися – далеко їх видко. “Наш” зіперся на свою ґирлиґу і стоїть у мальовничій позі; сардак трохи вітер одвіває.
Словник української мови у 20 томах
воляр —
ПАСТУ́Х (той, хто пасе стадо, череду тощо), ПА́СТИР заст.; ТАБУ́ННИК, ГУРТІВНИ́К, СТА́ДНИК заст., СТАДА́Р діал. (той, хто пасе табун коней, верблюдів тощо); ЧЕРЕДНИ́К (перев. великої рогатої худоби); ЧАБА́Н, ВІВЧА́Р, ВАТА́ЖНИК заст., ГАЙДА́Р діал.
Словник синонімів української мови
воляр —
ВОЛЯ́Р, а́, ч. Те саме, що волови́к 1. Почав воляр трубить (Сл. Гр.); Оксен проводив засідання правління по-своєму. Він не обмежувався одними лише членами правління, а радо приймав усіх, хто бажав бути присутнім, так що на засіданні були і волярі...
Словник української мови в 11 томах
воляр —
Воляр, -ра м. Воловій пастухъ. Kolb. І. 68. Ай лем почав воляр трубить, почало ся дівча будить. Гол. IV. 519.
Словник української мови Грінченка