воляр
ВОЛЯ́Р, а́, ч.
Те саме, що волови́к 1.
Он два пастухи зійшлися – далеко їх видко. “Наш” зіперся на свою ґирлиґу і стоїть у мальовничій позі; сардак трохи вітер одвіває. А той, воляр, далеко одставив від себе свою довгу трембіту й кінець її обіпер на землю (Г. Хоткевич);
На засіданні були і волярі, і пташниці, і конюхи (Григорій Тютюнник);
Якщо воляр добрий і паша хороша, то до осені віл стає гладкий, важенний, шерсть на ньому аж блищить, як атласна (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)