відганяти —
відганя́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
відганяти —
[в'ідган’атие] -н'айу, -н'айеиш
Орфоепічний словник української мови
відганяти —
-яю, -яєш, рідко відгонити, -ню, -ниш, недок., відігнати, віджену, -женеш; мин. ч. відігнав, -гнала, -гнало; док., перех. 1》 Силою або погрозою змушувати когось віддалитися від кого-, чого-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
відганяти —
ВІДГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідко ВІДГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ВІДІГНА́ТИ, віджену́, жене́ш; мин. ч. відігна́в, гна́ла, ло; док. 1. кого, що. Силою або погрозою змушувати кого-, що-небудь віддалитися від кого-, чого-небудь.
Словник української мови у 20 томах
відганяти —
ВІДГАНЯ́ТИ (силою або погрозою змушувати когось віддалитися від кого-, чого-небудь), ПРОГАНЯ́ТИ, ВІДГО́НИТИ рідше, ПРОГО́НИТИ рідше; ВІДМА́ХУВАТИ, ОБГАНЯ́ТИ рідше (комарів, мух і т. ін.); ВІДСТРА́ШУВАТИ, ВІДСТРА́ХУВАТИ рідше (лякаючи). — Док.
Словник синонімів української мови
відганяти —
ВІДГАНЯ́ТИ, яю, яєш, рідко ВІДГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ВІДІГНА́ТИ, віджену́, жене́ш; мин. ч. відігна́в, гна́ла, ло; док., перех. 1. Силою або погрозою змушувати когось віддалитися від кого-, чого-небудь. Од каюка [перевізник] всіх одганяє (Котл.
Словник української мови в 11 томах
відганяти —
Відганяти, -няю, -єш сов. в. відігнати, віджену, -неш, гл. Отгонять, отогнать. Курка як співа, то відганяє ворогів. Чуб. І. 58.
Словник української мови Грінченка