гукання —
гу́кання іменник середнього роду гуркання гука́ння іменник середнього роду від: гука́ти
Орфографічний словник української мови
гукання —
I гук`ання-я, с. Дія за знач. гукати 1) і звуки, утворювані цією дією. II г`укання-я, с. Те саме, що гуркання.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гукання —
ГУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. гу́кати і звуки, утворювані цією дією. Гукання гармат стихло (В. Винниченко).
Словник української мови у 20 томах
гукання —
ГУКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гука́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. — І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Коцюб., І, 1955, 236); Вітер.. вертав до Васьки його гукання: — Тату-у-у! (Мик., II, 1957, 83).
Словник української мови в 11 томах
гукання —
Гука́ння, -ня с. Крикъ, окликаніе, зовъ.
Словник української мови Грінченка