гукання

I гук`ання-я, с.

Дія за знач. гукати 1) і звуки, утворювані цією дією.

II г`укання-я, с.

Те саме, що гуркання.

Значення в інших словниках

1. гукання — гу́кання іменник середнього роду гуркання гука́ння іменник середнього роду від: гука́ти  Орфографічний словник української мови
2. гукання — ГУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. гу́кати і звуки, утворювані цією дією. Гукання гармат стихло (В. Винниченко).  Словник української мови у 20 томах
3. гукання — Гука́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. гукання — ГУКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гука́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. — І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Коцюб., І, 1955, 236); Вітер.. вертав до Васьки його гукання: — Тату-у-у! (Мик., II, 1957, 83).  Словник української мови в 11 томах
5. гукання — Гука́ння, -ня с. Крикъ, окликаніе, зовъ.  Словник української мови Грінченка